Про Літургію Годин (Бревіарій)

imagesЛітургія Годин – від liturgia horarium (лат.) та грецького litourgia, служіння, що його звершують уповноважені для цього особи: священики, монашество та миряни.
Divine Office – від officium divina (лат.), божественне служіння або обов’язок.
Бревіарій – від breviarium (L.), компедіум канонічних годин.
Також називають Opus Dei (Божа робота), бере назву з бенедиктинської традиції.
Всі ці назви стосуються одного й того ж самого: офіційна молитва Церкви, яку жертвують Богові у різні пори дня з метою освячення часу.

Походження, контекст, мета

За часів Ісуса місцем зібрання спільноти для молитви та роздумів над Словом Божим була синагога
Літургія Годин сягає своїми початками часів Старого Заповіту. Бог наказав Ааронові та його священикам (1280 р. до Христа) складати ранкові та вечірні жертви (Вих 29:38-29). Під час Вавилонської неволі (587-521 рр. до Христа), коли Храму не було, служіння, яке складалося з читання Тори, співання псалмів та гімнів, замінило криваві жертвоприношення, і стало називатися жертвоприношення слави. Щоб в отакий спосіб сповнилися Давидові слова: “Сім раз на день я тебе хвалю за твої присуди справедливі» (Пс 119:164), та праведник «над його законом [Бога] день і ніч розважає» (Пс 1:2).
Євреї мали практику читати молитви у певні пори дня і ночі. У Псалмах знаходимо цьому підтвердження: “О Господи, удосвіта ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до тебе й виглядати» (Пс 5, 4); “Опівночі я встану тебе прославляти за твої присуди справедливі» (Пс 119, 62); “Увечері й уранці й опівдні я квилитиму й стогнатиму, і мій голос він почує» (Пс 55, 18);
Коли євреї повернулися до Юдеї і Храм було відбудовано, молитовне богослужіння, що його започаткували і розвинули у Вавилоні, перенесене до Храму. Відомо, що окрім ранкової і вечірньої молитви, які супроводжували жертвоприношення, були поширені практики молитися о третій, шостій та дев’ятій годинах протягом дня.
Псалми та пісні єврейських писань були звичайною частиною молитви Ісуса, Його учнів та членів Церкви у перших століттях

«І відспівавши, вийшли вони на Оливну гору» (Мт 26, 30; Мр 14, 26); псалми 113-118
113 – псалом похвальний «Хваліте слуги Господні, хваліте імя Господнє»
114- Пасхальний гімн «Коли Ізраїль вийшов з Єгипту»
115 – Не нам, о Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу» (Богові належиться хвала, розвінчання ідолів, заклик надіятися на Господа)
116 – «Я люблю Господа, бо він почув мій голос і мої благання» (Божі діла, подяка)
117 – «Хваліте Господа усі народи!» найкоротший псалом (подяка)
118 — «Дякуйте Господеві бо добрий, милосердя Його повіки!» (подяка Богу, який вирятовує)

Християни ранньої Церкви продовжували єврейську практику читання псалмів у певні години дня й ночі

«Свідчення ранньої Церкви дають нам побачити, що віруючі присвячували особистій молитві певні години. З часом у різних місцях досить швидко набув поширення звичай присвячувати загальній молитві певні часові моменти, як приміром остання денна година, коли надходить вечір і люди запалюють світло, чи перша година, коли сходить сонце а ніч відступає.

З часом спільною молитвою стали освячувати й інші години, про це дізнаємося з Діянь Апостолів. Ми бачимо учнів, які збираються на молитву о третій годині (Зішестя Святого Духа 2, 1-15); Глава Апостолів «Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години» (10, 9), «Петро і Йоан ішли у Храм на молитву о дев’ятій годині» (3,1), «Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в’язні слухали їх» (16, 25). (Общее Наставление к Литургии Часов – далі ОНЛЧ)
Апостоли дотримувалися єврейської традиції молитися о третій, шостій та дев’ятій годинах, а також опівночі (Діян 10:3, 9; 16:25; etc.). Хоча Апостоли вже не брали участі в жертвоприношеннях у Храмі, бо мали Євхаристію, проте вони ходили туди молитися (Діян 3:1).
Християнські молитви того часу мали ті ж самі елементи, що й єврейські: рецитування чи співання псалмів, читання з Старого Заповіту, до яких вони додали читання з Євангелій, Діянь Апостолів, Апостольських послань, євангельських пісень як от «Слава в вишніх Богу» та ін.
Діянна Апостолів говорять про молитву християн у ті години: (третя 2:15; шоста: 10:9; 10: 3, 13).
У перші три століття ранньої Церкви Літургія Годин розвивалася на підставі приватної побожності ранніх християн
З часом християнство дедалі більше віддалялося від юдаїзму, та практику читання молитов у певні пори дня християни продовжували. Рання Церква, як відомо, молилася псалмами (Діян 4: 23-30; коли Петра і Йоана відпущено з синедріону, громада прославила Бога у молитві читаючи Псалом 2, після чого на них зійшов Святий Дух), що залишилося частиною канонічних годин.
60 AD, «Дідахе», найстаріший християнський документ, рекомендує учням молитися «Отче наш» тричі на день; ця практика стала частиною канонічних годин.
Пліній Молодший (63-113рр.), римський сенатор, який сам не був християнином, описує не тільки визначені пори дня, коли християни збиралися на молитву, а й специфічні богослужіння – не Євхаристію, – які звершували у ті години: “Вони збираються у визначений день ще до світанку і читають молитву до Христа, їхнього божества, після чого вони розходяться, і за якийсь час знову збираються разом на молитву, хоча вже у різних групах».
Отці Церкви, зокрема Климент Александрійський, Оріген, Тертуліан, Кипріан, Іполит та ін. дали свідчення про цю практику
З II-III ст. до нас дійшли писання Отців Церкви про ранкову і вечірню молитви, та молитви о третій, шостій та дев’ятій годинах. Молитви слід було читати як у групі, так й індивідуально.
Св. Василій Великий про Утреню: «Утреня призначена для того, щоб перші імпульси (потяги) розуму й серця були присвячені Богові, і не будемо турбуватися ні про що інше, перш ніж сповнимося радістю від думок про Бога, як написано: «Як я про тебе згадаю, Боже, і втішуся» (Пс 77,4 – Вульгата); і не даватимемо нашому тілу ніякої праці перш, ніж виконаємо те, що сказано: «О Господи, удосвіта ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до тебе й виглядати» (Пс 5, 4).

Св. Кипріан про ранкову молитву, при першому світлі, як спомин про Воскресіння Христа, Який є світло істинне: «Молитву слід звершувати вранці, щоб святкувати нею воскресіння Господнє» (трактат Про молитву Господню).

Касiян, Устави монашого життя: про вечірню молитву, яка є подякою за прожитий день, за все те, що ми отримали від Бога, і все те добре, що нам вдалося здійснити; ми також згадуємо про наше відкуплення – «про ту істинну вечірню Жертву, що її Божий Відкупитель звершив на схилі дня, коли вечеряв з Апостолами, тим самим встановивши священні тайни Церкви, і жертву, яку приніс Отцю увечері наступного дня, розпростерши свої руки на хресті ради спасіння світу».
Касьян: відвідував різні монастирі, спостерігав за практиками, описав їх та накреслив схему як виконувати офіс, після чого в нього перейняв її Бенедикт.

Кипріан: а щоб з надією скерувати наші дороги до незгасимого світла, «будемо молитися й просити про те, щоб Христос прийшов дарувати нам ласку вічного світла».

Після Міланського едикту у 313 р. Літургія Годин розвинулася у двох напрямках: монастична та кафедральна.


Монастична:

ІІІ ст. отці пустині (перші монахи), наслідуючи св. Павла, який наказував “моліться без перерви» (1 Сол 5: 17), мали практику, коли одна група монахів читає молитву о певній годині, після чого її продовжує вже о наступній годині інша група монахів.
Монахи та пустельники вбачали у Псалмах чудову форму молитви, яку годі було чимось замінити. Практики були різні у різних монастирях. Спочатку намагалися читати весь Псалтир щодня, та згодом його розбили на цілий тиждень.

У IV ст. канонічні години вже мали більш-менш такий самий вигляд, як нині.

Для священиків не-монахів та мирян молитви у визначені пори дня були набагато коротші.
На Заході св.Бенедикт у його відомому Уставі чернечого життя подає основні вказівки щодо звершення ЛГ, базовані на прикладі римських базилік. У його розумінні духовне життя має поєднуватися з фізичною працею. Звідси його вислів: “Orare est laborare, laborare est orare” (Молитися – це працювати, а працювати – це молитися). Бенедиктинці почали називати ЛГ Opus Dei (Божа робота).

Монастирі дали книжки для Літургії Годин: не тільки Псалтир вимагався, а й лекціонарії для читань зі Святого Письма, житія святих (для години читань), збірники гімнів, антифонарії та респонсоріарії для співання. Книжки великого розміру, щоб кілька монахів могли співати на раз.
З’явилися бревіарії, вони давали вказівки для щоденних молитов: які тексти треба обрати, малими буквами всі тексти, зручні в подорожі. Папа Інокентій ІІІ зробив їх офіційними для Римської курії, а францисканці поширили в усій Європі.
До 14 ст. ці бревіарії вже вміщали всі тексти для канонічних годин. Поширення бревіаріїв з винаходом книгодрукування (…)

Кафедральна модель: молитву очолював єпископ, на ній були його священики та диякони. Коротше служіння з музикою та жестами – майже ті самі тексти щодня. Миряни також могли бути присутні.
Св. Амвросій, єпископ Мілана, який навернув і охрестив св.Августина, відомий тим, що вперше запровадив у своїй катедрі два хори для ЛГ.

Літургія Годин – це головно літургія, яка є частиною ритуальної молитви Церкви
це завжди молитва всієї Церкви, навіть якщо її читають на самоті.

ОНЛЧ — общее наставление к литургии часов:
«Тот, кто читает псалмы во время Литургии Часов, читает их не столько от своего собственного имени, сколько от имени всего Тела Христова и даже самого Христа. При совершении Литургии Часов используется определенный цикл псалмов, действительный для всей общины и совершаемый не в личном порядке, а от имени всей Церкви даже теми, кто молится в одиночку» (ОНЛЧ 108).

Для КОГО: кому вона належить?
всій Церкві
«Літургія Годин – це голос Церкви, тобто всього Містичного Тіла Христа» (SC 99) Конституція ІІ Ватикан про священну літургію (1963 р.)

SC вважає, що ЛГ все ще зарезервована для духовенства та монашества,
особи змушені до її читання законом, чи то канонічним чи конституційним (див ОНЛЧ 17)
Священики та монашество мають канонічний обов’язок молитися ЛГ як офіційні представники Церкви. Миряни теж долучаються до ЛГ, хоча вони не роблять цього від імені Церкви.
SC говорить про:
а) всю Литургию Часов — ордены каноников, монахов, монахинь и иных монашествующих, обязанных правом или конституциями к совершению Литургии Часов в хоре;
б) кафедральные или коллегиальные капитулы — те части Литургии Часов, совершать которые они обязаны по общему или партикулярному праву;
96. Клирики, не обязанные молиться в хоре, но состоящие в старших чинах, должны ежедневно, вместе или по отдельности, совершать всю Литургию Часов по норме ст. 89.
98. Члены всякого Института совершенной жизни, которые в силу своих Конституций совершают некоторые части Литургии часов, творят публичную молитву Церкви.
Равным образом публичную молитву Церкви творят и те, кто в силу своих Конституций совершает малый круг Литургии Часов, если он составлен по образцу основного круга Литургии Часов и был должным образом утверждён.
100. Пусть пастыри заботятся о том, чтобы важнейшие Часы, особенно Вечерня, по воскресеньям и наиболее торжественным праздникам совершались в храме совместно. Желательно, чтобы и миряне совершали Литургию Часов: либо вместе со священниками, либо собравшись в своей среде, либо даже каждый по отдельности. [42]

«Поэтому не только благодаря любви, примеру и делам покаяния церковная община исполняет поистине материнскую роль по отношению к душам, которые она ведет ко Христу, но и благодаря молитве. Это касается особенно всех тех, кто получил особое поручение служить ЛЧ, а именно: епископов и священников, которые в силу своего служения возносят молитву о вверенном ему народе и обо всем Народе Божием; также как и других священнослужителей равно как и монашествующих» (ОНЛЧ 17; Presbyterorum ordinis, 6; LG 41).

Але ж: Литургия Часов – это глас Церкви, то есть всего мистического Тела, публично прославляющего Бога (SC 99).

Новий Катехизис виправляє цю помилку, уточнюючи:

Катехизис (1174): Вона (Літургія Годин) творить «публічну молитву Церкви» (SC, 98), у якій вірні (клір, особи посвяченого життя і миряни) виконують своє царське священство охрещених. ЛГ, яка відправляється «відповідно до форми затвердженої» Церквою, «є справді голосом самої Нареченої, яка звертається до свого Нареченого; це також молитва Христа і Його Тіла до Бога Отця» (SC, 84)

(1175): ЛГ призначена для того, щоб стати молитвою усього Народу Божого. У ній сам Христос «виконує надалі священиче служіння через Свою Церкву» (SC, 83); кожен бере в ній участь відповідно до власного служіння у Церкві і до умов свого життя: священики – як такі, що віддані душпастирському служінню, бо вони покликані постійно молитися і служити Слову; особи посвяченого життя – через харизму своєї посвяти (SC, 98); усі вірні – по своїй можливості: «Пастирі пильнуватимуть за тим, щоб головні Години, головним чином Вечірні в неділі й урочисті свята, спільно з людьми відправлялися в Церкві. Бажано також мирянам читати Officium divinum самим чи зі священиками, чи на своїх зборах, чи навіть індивідуально» (SC, 100).

(1196): Вірні, які відправляють ЛГ, єднаються з Христом, нашим Найвищим Священиком, молитвами псалмів, розважанням над Словом Божим, піснями і благословеннями, щоб бути прилученими до Його безперервної і вселенської молитви, що віддає славу Отцеві і благає дару Святого Духа для цілого світу»
!!!! (вимір літургії світу)

Comments are closed.